ВУЗ ШАГ

Таврійськ. Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7

 





«Ave, Skovoroda! Ідемо за Сковородою!»

 

Сродна праця – це найсолодша у світі річ

 

  Учні 9-А класу на заняттях авторського  елективного спецкурсу  з  медіаосвітнім компонентом «AVE, SKOVORODA! ІДЕМО ЗА СКОВОРОДОЮ» продовжують знайомство з філософією Г.Сковороди.

 23 лютого 2016 року відбулася  дискусія на тему «Чи правда, що сродна професія – це майже половина щастя людини? ».  Розпочала її Тарабанова Я.В., керівник спецкурсу, притчею.  Якось один народ вів нелегку боротьбу проти загарбників. І коли всім стало ясно, що вони програють битву, вояки вже не вірили своєму воєначальнику, пішла паніка, тоді люди обернулися до Господа і попросили: «О, Господи, допоможи нам, покажи, де та людина, яка поверне військо і надихне його на перемогу над ворогом!»

Господь змилувався й показав дім, де жила така людина. Це був дім шевця. Отже, людина, яка могла бути генералом, шила не дуже гарне взуття, а бездарний генерал вів військо до поразки.
            Після прослуховування притчі дев'ятикласники відразу  з'ясували  суть твору: людина повинна робити те, до чого має хист і здібності, таку працю вона виконуватиме залюбки і найкраще, це принесе користь людині і всьому суспільству. 

Обговорюючи твори Г. Сковороди, і вчитель, і учні не припиняли дивуватися з того, наскільки глибоким є їх зміст, наскільки актуальними, необхідними та просто красивими є філософські ідеї, висловлені в них.

Однією з головних ідей філософії Г.Сковороди була ідея  « сродної праці». «Сродна праця» - запорука успіху та щастя. На думку видатного українського філософа й мислителя, кожна людина має займатись тією справою, до якої вона має потяг і схильність. Тоді її діяльність принесе не тільки особисте задоволення, але й суспільну користь. Забезпечення кожного громадянина можливістю займатись улюбленою справою - ось у чому секрет процвітаючого суспільства.

        Особливо актуальним це питання є для молоді, адже найважливішою подією у житті є вибір майбутньої професії. Тож як не помилитися? Як вибрати ту справу, якій буде присвячена більша частина життя? Як не переплутати шепіт серця з наполегливими порадами розуму, що керується зовсім іншими мотивами - престижністю, рівнем заробітної плати, очікуваннями рідних та знайомих? Як передбачити, чи не перетвориться обрана професія на вічний обов'язок, на важкий тягар, нести який не стане сил? Адже така помилка оцінюється у кращому випадку в кілька змарнованих років.  У гіршому - людина буде нещасною все життя, рахуючи дні до відпустки чи вихідних, ненавидячи своїх колег і клієнтів, зневажаючи себе саму, - позбавивши себе радості "сродної праці", а можливо - і заподіявши ненавмисної шкоди іншим через власну байдужість чи непридатність до обраної справи. 

         У ході дискусії учні 9-А класу дійшли до висновку, що сродна праця – це половина щастя людини. А наостанок дискусії прозвучали такі слова: « Дуже жаль, що і зараз часто ми зустрічаємо людей, що займаються «не своєю справою» з примусу або в гонитві за грошима та суспільним статусом. Вважаємо, що таким людям варто було б звернутися до творів Г. Сковороди, уважно прочитати їх та переосмислити своє життя, доки ще не пізно…»

 

 

 

                                                                                                                      

 

Віртуальне інтерв'ю

 

9 лютого 2016 року учні 9-А класу отримали завдання на основі листування Г.  Сковороди і М. Ковалинського скласти  текст віртуального  інтерв’ю. Це завдання  носило пізнавальний характер, дало можливість школярам досить глибоко ознайомити із філософськими поглядами Григорія Сковороди, викладеними в листах до свого учня. Досліджувані тексти особливо цікаві для учнів були тим, що мислитель звіряє свої думки доброзичливому і шанобливому молодому адресату, а отже, не полемізує, а пояснює, вчить з усією любов’ю і терплячістю. 

Пошуки щастя, сенсу людського життя, відповіді на вічні питання «хто ми?» і «навіщо ми на цьому світі?» , «що таке дружба?», «як знайти справжнього друга?», «як упізнати підлесника»— це ті питання, відповіді на які знайшли дев'ятикласники в листах Григорія Савича. 

«Чи не актуальними є думки Григорія Сковороди і у наш час , особливо для підлітків, які лише розпочинають жити? Адже допомогти їм хоч трішки пізнати себе, замислитися над сенсом свого життя, над тим шляхом, який вони мають обрати у житті — це, певно, та надзадача, до якої прагнемо ми, вчителі,» - наголосила Яна Василівна.

 Такі підходи до освоєння досвіду життя, творчої спадщини, світогляду великого сина українського народу, філософа, письменника і педагога Григорія Савича Сковороди  спрямовані не тільки на те, щоб передати певну сукупність знань, а й на розвиток творчої, духовно-моральної, самостійно і критично мислячої особистості, з позитивним світосприйняттям, яка усвідомлює свою земну місію у «сродній праці». 

      

                                                                                                                     

 

Інтеграція   етико-філософської спадщини українського любомудра й праведника-аскета Г. Сковороди, якого Д. Чижевський називав «філософом духу»,  із роздумами античних мислителей

Свiтогляднi настанови Григорія Сковороди, що вiдбились як на його життєвому шляху так i на фiлософiї, для багатьох близьких  i далеких нащадкiв залишилися загадковими й незрозумiлими. Але, мабуть, це i приваблювало до дослiдiв над спадщиною українського мисленника багатьох учених рiзних епох, котрi, кожен на свiй лад, давали досить суперечливi оцiнки його творчостi. Те, що поглядами Сковороди цiкавилися, говорить вже той факт, що до сорокових рокiв XX ст. про нього було вже написано бiльш нiж 250 великих та малих праць. При цьому iнтенсивнiсть iнтересу до його фiлософiї за рiзних часiв була не однаковою. Першi публiкацiї, присвяченi Сковородi з'являються тiльки через 20 рокiв пiсля його смертi, але їх було небагато, i вони стосувалися бiльше його бiографiї нiж фiлософiї. Взагалi майже сторiччя пiсля смертi цього видатного мисленника його творчiсть була оточена мовчанкою. Але, починаючи з кiнця XIX ст. хвиля зацiкавленостi його особистiстю рiзко зростає i починаються прискіпливі дослiдження його творчостi. Що стосується нашої країни, то вона пережила непросту амплiтуду коливання iнтересу до творчої спадщини мисленника. Так пiсля низки праць на початку XX ст. протягом 30-40-х рокiв зацiкавленiсть філософією Сковороди помiтно спадає (протягом 1935-1945 р. було видано лише чотири працi, присвяченi Сковородi, а з 1945 по 1955 - сiм), але з середини 60-х починає знов зростати (з 1955 до початку 70-х виходить, майже, 40 монографiй i статей, присвячених його фiлософiї) (1) i сьогодні творчiсть українського мисленника приваблює багатьох дослiдникiв, що є свiдченням її актуальностi й у нашi днi. Крім того фiлософськi погляди Сковороди (вiд початку дослiдiв його творчої спадщини i до останнього часу) пов'язували з рiзними фiлософськими традицiями: з Сократом (11), Платоном (12), Аристотелем (13), стоїками (14), отцями церкви (16), Спiнозою (17) тощо. Не однаково оцiнювали i мiсце Сковороди в українськiй духовнiй iсторiї: для одних вiн був суто народним фiлософом (18), для других останнiм видатним представником традицiї Київської школи (яку, навряд чи можна назвати "народною") (19). Предметом суперечок є, навiть, належнiсть його творчостi до української традицiї, так, на думку, одних вчених у Сковороди домiнують русифiкаторськi тенденцiї (20); тодi як з погляду iнших, його особистостi та свiтогляду притаманні характернi риси українського нацiонального характеру i вiн є типовим представником української ментальностi (21)     найбiльш до цiєї справи прислужився Д.Чижевський, котрий у своїй працi "Філософія Г.С.Сковороди" (Варшава,1934р.) - "заново відкриває" цього фiлософа. Чижевський шукає в iдеях Сковороди "... внутрiшньої єдностi, що випливала б не з якихось на нього впливiв, а виникала б iз глибини його власного духу"               Крім пошукiв пiдстав на яких ґрунтується фiлософiя Сковороди, Чижевський намагається виявити паралелi мiж його думками та думками iнших мисленникiв i на цiй основi знайти його "духовних братiв".       є також "малий свiт", "свiтик" або "мiкрокосмос".    Людина є "малий свiт" всерединi якого сконцентрований Всесвiт, отже, задля пiзнання як "всезагального свiту" так i символiчного свiту Бiблiї людина повинна спочатку пiзнати себе, тобто вiдшукати в собi "iстинну людину", але, за Сковородою, "дiйсна людина" дорiвнює Богу i має всi його атрибути. Знайти її - значить пiзнати Бога, бо Богопiзнання можливе лише разом із самопiзнанням. Заклик "Пiзнати себе самого" стає для Сковороди релiгiйною заповiддю. "Отже, пiзнати самого себе, i вiдшукати себе самого, i знайти людину - одне i те ж" (100); "Один труд у цих обох - пiзнати себе i збагнути Бога, пiзнати i збагнути точну людину... Адже iстинна людина та Бог є те саме" (101); "Початок вiчного вiдчуття залежить вiд того, щоб спершу пiзнати самого себе, прозрiти заховану у тiлi своєму вiчнiсть i наче iскру у попелi своєму викопати" (102); "...вiд пiзнання себе самого входить у душу свiтло вiдання Божого, а з ним шлях мирний щастя. Що компас на кораблi, те Бог у людинi" (103).          Щастя ж полягає не в зовнішніх обставинах життя, а у внутрiшньому станi людини. "Щастя твоє, i мир твiй, i рай твiй i Бог твiй усерединi тебе є" (115). З цим твердженням зв'язана i оригiнальна наука Сковороди про "спорiднену" працю: кожна людина повинна займатись тим, до чого вона покликана i тодi матиме душевну гармонiю, а, отже, i щастя. "Це i є бути щасливим, пiзнати себе чи свою природу, взятися за своє спорiднене дiло i бути з ним у злагодi iз загальною потребою" (116).                               Щастя в нас - це для Сковороди, як зазначає Чижевський, значить, що "царство боже - в нас", бо "спорiднена" професiя - є внутрішнє покликання людини, яке йде вiд Бога, i те, що визначає людей як iндивiдуальнi iстоти, є саме це покликання (117). "Володiє вишнiй царством людським, i блаженний той, хто наслiдує iстинному тому царевi. Це-бо є бути в Царствi Божому i в щасливiй країнi твердого миру" (118). Коли ж людина не прислухається до порад Бога i йде проти свого покликання, то вона втрачає "спорiднену працю" i її життя стає нестерпним. "Коли вiдняти вiд людини спорiднене дiяння, тодi їй - смертельна мука... Ця мука позбавляє людину здоров'я, тобто злагоди, забирає бадьорiсть i розслаблює" (119); "Вiдняти вiд душi спорiднене дiяння - значить позбавити її живностi своєї. Ця смерть є люта. Знаю, що збережеш тiло, але вбиваєш душу" (120).

У грудні 2022 року прогресивне людство відзначатимемо 300-літній ювілей Григорія Сковороди. До цієї знаменної дати наукова еліта Харківських вузів започаткувала детально розроблений, спрямований на перспективу Великий проект «Григорій Сковорода – 300».  У рамках цього проекту в ЗОШ7 (директор Л.В. Грішагіна) запроваджено авторський елективний  спецкурс   з  медіаосвітнім компонентом (укладачі  Сагач Г.М.,  Кузьміч Т.О.) «Ave, Skovoroda! Ідемо за Сковородою!». Учні 9-А класу під керівництвом учителя української мови і літератури Тарабанової Я.В. упродовж кількох місяців знайомляться  зі спадщиною Г. Сковороди, яка не втрачає свого унікального пізнавального, етико-виховного, естетичного значення і тепер. У ході цієї діяльності дев'ятикласники  не просто вчаться орієнтуватися в процесах, що відбуваються в культурі загалом та вітчизняній літературі, а й отримують широкі можливості   випробувати творчі сили на ниві риторики та красного письменства.